Українські прикраси

Тема українських національних прикрас дуже об’ємна, так що в одній статті її не розкрити. Українські жінки здавна полюбляли різноманітні декоративні елементи, включно з виробами з дорогоцінних металів і коштовного каміння. Навіть не дуже багаті дівчата мали окремі кошти, які заробляли для себе і не вкладали в спільний бюджет сім’ї, щоб купити традиційні коралі, які ставали невід’ємним доповненням навіть до буденного одягу.

На свята українські дівчата і жінки носили багато коштовностей і традиційних прикрас, особливу увагу акцентуючи на зоні шиї і грудей. Нашийні вироби були дуже різноманітні і пишні, що було пов’язане з магічним захистом важливої точки організму – сонячного сплетіння. Так, в старі часи всі коштовності і прикраси мали функцію оберегів, їхня пишнота, яскравість, блиск мали відвернути увагу злих сил від людини. Тому більшість аксесуарів були необхідністю для кожної жінки, як наприклад, коралі, червоне намисто.

Як бачимо, жінки дуже полюбляло всякі декоративні елементи, які виконували і естетичну, і утилітарну роль, захищаючи власницю від злих сил і поганих очей. Які ж найпопулярніші прикраси?

Сережки

Це один з найдавніших видів традиційних прикрас. Їх називали ще кульчики, а подекуди – ковтки, слово походить від давньоруського ко́лт, тоді це були скроневі прикраси. Виготовлялись з золота, срібла, дорогоцінного каміння. Вони збереглися у набагато меншій кількості, ніж намисто чи інші нагрудні прикраси.

В українських сережках виділяють кілька характерних типів:

• сережки «змійки» без підвісок – називаються так через стилізовану голову гадюки біля замку;

• сережки зі щитками та підвісками – досить великі та декоровані вставками зі скла, каміння, бісеру, у них читається складний орнамент;

• сережки з плоскими геометричними підвісками;

• сережки у формі півмісяця;

• «дуті» сережки.

На той час вушка дівчаткам проколювали у досить ранньому віці, часто починаючи з двох років. Для цього використовували тонкі гострі сережки, які залишалися до заживання ранки. Діти носили переважно мідні сережки, дівчата та поважні молодиці здебільшого срібні, позолочені чи золоті, все залежало від майнового статусу родини. 

З цією прикрасою пов'язано досить багато різних народних повір'їв: 

• люди вірили, що носіння сережок допомагало знімати головний біль; 

• у першу шлюбну ніч наречена мала обов'язково знімати прикрасу;

• під час трауру чи посту жінки вдягали скромні сережки у формі кільця; 

• загубити сережки вважалося дурним знаком, це віщувало нещастя.

Коралі

Кольє з натуральних коралів, часто прикрашене монетами. Зона декольте покривалась справжньою бронею з коралів і намиста. В кожному регіоні України були свої традиційні прикраси, але всіх об’єднували, звісно, коралі. Багатші жінки могли собі дозволити натуральні коралові буси, бідніші носили імітацію зі скла. 

Баламути

Саме слово «баламути» – це спрощене, видозмінене слово «перламутр». Тобто, кольє виготовляли з перламутру, частіше круглої форми. Сам перламутр, як відомо, це внутрішній шар раковин прісноводних чи морських молюсків. Він є одним із найпопулярніших матеріалів у різних сферах людської діяльності багато століть, від будівництва до декоративного мистецтва. Також цей матеріал цілком доступний, на відміну від коралів або перлів. В Україну перламутр для кольє та самі кольє завозились із країн Середземномор'я.

Найчастіше баламути носили дівчата до заміжжя. Це кольє було також обов'язковим атрибутом весільного вбрання у багатьох регіонах, адже перламутрові намистини були символом дівочої чистоти та цнотливості. Заміжні жінки носили таку прикрасу з іншою метою – відвадити настирливих кавалерів, наголосивши на своєму бажанні бути без гріха, чистою.

Намисто 

Було з різноманітних матеріалів, венеціанського скла, перламутру, металу, бурштину. Фабричні намиста імпортувались з Європи, зокрема з Венеції, називались пацьорки, коштували доволі дорого і дуже цінувались.

Прикраси з бісеру

Це гердани, силянки, шлейки, вироби, виготовлені у техніці ткацтва і плетіння з використанням національного орнаменту. Бісер постачався з Богемії, що, до речі, не змінилось і досі. Більшою популярністю вироби з бісеру користувались у західних регіонах України.

Перші вироби з бісеру з'явилися тут в епоху Київської Русі, але розквіту бісерна майстерність досягла у ХVІІІ та ХІХ століттях. Особливо цінувався бісер у західних регіонах країни, оскільки вони були ближчими до європейської традиції його використання. Проте етнографічні знахідки в інших регіонах також свідчать, що прикраси з бісеру були відомі і в центральній Україні, і в східній. У всіх випадках прикрашання одягу бісером було способом не тільки зробити його більш святковим, а й захистити власника від поганого ока. Прикраси з бісеру також використовувалися як обереги.

Особливе значення мали весільні прикраси із бісеру, які несли сильний заряд позитивної енергетики. Бісер використовували для виготовлення як весільної біжутерії, так і для оздоблення одягу та головних уборів. Розкіш розшитих складними візерунками одягів мала захистити молодих від злого наміру та порчі.

Гердани

Гердани або драбинки – національні прикраси з бісеру зі строкатими орнаментами та різноманітними відтінками. Здавна в Україні жінки прикрашали такими ажурними кільцями голову та шию, а чоловіки – капелюхи. Найбільш поширеними вони були в Галичині, Буковині та Закарпатті, у той час як на сході України така прикраса була маловідомою.

Вважається, що силянки (інша назва гердан) походять з Угорщини та Румунії. У цих країнах були популярні маржеле – прикраси, дуже схожі на українські гердани.

Геометричний орнамент є характерним для всіх гердан, незалежно від того, де їх виготовляють. Землю зображують за допомогою горизонтальної лінії, хвиляста символізує воду, хрест нагадує вогонь, а ромб – сонце.

На Гуцульщині люди віддають перевагу яскравим та різнобарвним прикрасам червоного та синього кольорів, які чудово підкреслюють менталітет тутешніх мешканців.

Рослинний орнамент був найбільш популярним на Буковині. Здається, що місцеві мешканці просто зачаровані красою природи, а тому створюють вироби з любов’ю та натхненням.

Дукачі і монети

Срібні і золоті монети були доповненням до намиста, а також носились як окремі оздоби. У цитаті вище читаємо «на чорнiй бархатцi … золотий єднус», тобто дукач. Це особливий вид подібної до монети прикраси, яку чіпляли також на стрічки і мотузочки.

Дукач вважався традиційним дарунком хрещеного батька своїй похресниці на перший день народження. Дівчина зберігала його ціле життя і вдягала, зазвичай, на свята.

Їх здебільшого носили на Лівобережній Україні: на Чернігівщині, Полтавщині та на Слобожанщині.

В східних областях на дукачі також нанизували великий металевий бант, що був прикрашений емаллю або камінням. На Лівобережжі поміж коралями нанизувалися срібні намистини (рифи, пугвиці). В композиції з ланцюжком та хрестиком рифи візуально врівноважували масивні металеві дукачі. У західних землях срібні монети іноді замінювали однією чи кількома іконками або хрестиками.

Лунниця

прикраса-оберіг у вигляді півмісяця кінчиками вниз. Лунниця – є найдавнішим оберегом, що зображає місяць і жіночий початок. Стародавні слов'яни особливо шанували це небесне світило, вважаючи його відповідальним за родючість і дітородіння. Саме з цієї причини, прикраса завсігди мала форму неповного місяця, що його наші пращури ототожнювали з місяцем, а також з дією зародження нового життя. Особливим чарівним, містичним змістом наділяється і кожен трикутник, розташований в середині цього оберегу.

Лунниця була покликана забезпечити продовження роду, її наділяли властивостями сімейного талісмана, здатними гармонізувати стосунки подружжя. Вважалося також, що талісман сприяє спокійному сну, відганяє кошмари, захищає власницю від нічних злих духів. Дарувати лунницю прийнято на перший День народження дівчинки.

Алатир 

Восьмикутна зірка-хрест, древній символ-оберіг. За однією легендою, алатир (латир, алтар, олтар, вівтар) – це священний «живий камінь», що лежить у Вирії (Раю), на ньому росте Дерево Роду (Життя) і з нього виходять і в ньому сходяться всі дороги. 

Інші назви, що згадуються у різних джерелах:

• Хрест Сварога

• Козацький Хрест

• Око Роду 

• 8-променевий Коловорот Сварога, «колесо Сварога»

• священний камінь Вівтар (Латир, Олтар), камінь Алатир

• 8-променева Ружа (Зоря / Зірка)

• 8-кутна зірка Святої Української Землі

В українській культурі найчастіше трактується як колорік у вигляді восьми головних циклів: Коляда, Масляна, Великдень, Трійця, Купала, Спасівка, Рожаниці, Діди.

Загалом, цей символ зустрічається у кожному напрямку нашого народного мистецтва – в українських писанках, українській вишивці, народному різьбленні, витинанці тощо.